ІДЕЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ФІЛОСОФІЇ ПЛАТОНА

Анотація

В с т у п . Наголошено, що в сучасному глобалізованому світі актуалізується такий основоположний ціннісний складник людського буття, як справедливість. Прагнення різних державців, як тепер, так і в історичному минулому, до справедливості поставало ціннісною основою людської життєдіяльності. Про неї мріяли і намагалися визначити її сутність мислителі різних епох. Акцентовано, що поняття справедливості багатогранне і багатоаспектне, воно є регулятором фундаментальних основ суспільного розвитку. У цьому контексті доцільним є історико-філософське осмислення справедливості щодо проблем розвитку людського соціуму. У своїй сутності етична справедливість Платона, пов'язана з улаштуванням держави, яка є найважливішою формою організації суспільного буття.

Мета статті полягає у виокремленні основних морально-етичних цінностей справедливості у праці Патона "Держава" як регулятора соціального буття.

М е т о д и . Для реалізації дослідницьких завдань було застосовано метод компаративного аналізу, аналітичний, історико-логічний і ретроспективний, що забезпечило розкриття взаємозв'язків і взаємовідносин базових складників соціально-філософського виміру справедливості.

Р е з у л ь т а т и . Визначено, що природа справедливості та несправедливості розкривається в "державі", або в її "окремому громадянині". Ціннісним постає поведінковий механізм, який необхідно зреалізувати правителям сучасної РФ – країни-агресора. Розкрито, що справедлива людина не дозволяє собі втручатися у справи іншого, вона впорядковує своє власне внутрішнє життя, є сама собі господарем та своїм власним законом, а також перебуває у мирі із собою. Несправедливість має бути боротьбою трьох начал: агресії, втручання та повстання частини душі проти цілого, утвердження незаконної влади. Сформульовано, що в державі майбутнього для ефективного управління необ- хідно правителям створити таке життя, яке буде іншим та кращим за життя звичайного правителя.

В и с н о в к и . Аргументовано, що справедливість для Платона – це стан соціальної гармонії, у якому кожен виконує свою власну функцію, не намагаючись "зазіхати" на функції інших. Це ідеал, до якого потрібно прагнути як у суспільcтві, так і в душі індивіда, забезпечуючи таким чином добробут і порядок. Вона є, по суті, відображенням ідеї порядку в світі – як у соціальному, так і в індивідуальному вимірі. Головну причину руйнування суспільних звичаїв, установок, Платон убачав у "власницьких потягах людей". Підкреслено, що пошук основ співжиття багатих і бідних, мінімізування конфліктів можливе шляхом узгодженості потреб, інтересів, цінностей, що веде до соціальної злагоди всіх верств населення, особливо воїнів та правителів. Платонове розуміння справедливості допускає нерівність у владі та привілеях, не називаючи таку нерівність несправедливою. Платонове розуміння реалізації справедливості має за передумову наявність держави, в основі її діяльності є морально-етичні цінності.