ГРОМАДЯНСЬКА РЕЛІГІЯ ЯК ЧИННИК СУСПІЛЬНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ

Анотація

В с т у п. Досліджено інтеграційний потенціал громадянської релігії, що зумовлено стрімким зростанням в українському суспільстві запиту на вироблення цінностей та практик, які сприятимуть об'єднанню помереженого багатьма роздільними лініями українського суспільства.

М е т о д и. Використано міждисциплінарний підхід у єдності з методом історико-філософського аналізу та базовими принципами філософської герменевтики. Не менш широко використовувалися і такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, узагальнення.

Р е з у л ь т а т и. Означено, що інтелектуальний розвиток ідеї громадянської релігії пройшов шлях від деїстичних концепцій універсальної моралі Г. Черберіського та Д. Вільямса до політичного проєкту "цивільної віри" Ж.-Ж. Руссо і був пов'язаний з прагненням зміцнити підвалини суспільного договору та морального порядку. Розкрито, що практична реалізація цього завдання, як показали релігійні практики, запроваджені М. Робесп’єром, має низку ризиків, головним серед яких є утвердження штучно сформованих ритуальних практик, що слугують інструментом політичного тиску та підважують довіру громадян до державних інституцій. Натомість життєздатна громадянська релігія базується на природній потребі суспільства в сакралізації колективного досвіду та важливих для збереження внутрішньої єдності цінностей та ідеалів. Показано, що особливо яскраво ця тенденція проявилася в Україні, де становлення громадянської релігії відбулося у горизонтальному акті опору, завдяки чому джерелом сакрального тут стали не зовні насаджені стратегії, а сформовані у процесі солідарності громадян ідеали та символи.

В и с н о в к и. Визначено, що громадянська релігія – це потужний інструмент суспільної згуртованості, який перетворює формальні закони на живі, священні для кожного громадянина цінності. Вона виникає як інструмент міжконфесійного примирення, спроможний забезпечити відновлення моралі й порядку в суспільстві, проте з часом перетворюється на систему соціальної солідарності, що не зведена до певної конфесії. Доведено, що саме завдяки цьому для суспільства громадянська релігія постає універсальним джерелом сенсу: вона пропонує кожній людині незалежно від її віросповідання можливість відчути причетність до вищої мети, перетворюючи таким чином випадкове співіснування людей у самосвідому спільноту. Обґрунтовано, що попри те, що кожна громадянська релігія орієнтована на консолідацію суспільства, у країнах зі складною історією або ж багатонаціональним складом населення пропоновані нею цінності, моральні орієнтири чи ідеали можуть спричиняти суспільне напруження.