ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЄКТУ ЄДИНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Анотація

В с т у п. Наголошено, що в сучасних умовах трансформації державно-церковних відносин та загострення безпекових викликів особливої актуальності набуває дослідження ролі вищих державних інституцій у стабілізації конфесійного простору. Одним із ключових етапів у цьому контексті визначено становлення Єдиної православної церкви в Україні. У зв'язку з цим актуалізовано аналіз політико-правової та організаційної ролі інституту президентства у підтримці процесів церковної консолідації, а також досліджено їхній безпосередній вплив на гарантування релігійної безпеки держави.

М е т о д и. У дослідженні застосовано комплекс міждисциплінарних наукових методів. Завдяки залученню історико-філософського та ретроспективного аналізу простежено соціокультурні передумови створення помісного православ'я. За допомогою контент-аналізу офіційних документів та публічних заяв провідних діячів експліковано ключові наративи учасників процесу. Компаративний метод та метод експертних оцінок використано для зіставлення стратегічних підходів релігійних і державних інституцій, що дозволило комплексно оцінити роль держави у забезпеченні релігійної стабільності.

Р е з у л ь т а т и. Встановлено, що участь інституту президентства у процесі становлення Єдиної православної церкви мала визначальний вплив на трансформацію моделі державно-церковних взаємин та формування нової конфесійної конфігурації. У статті проаналізовано основні етапи реалізації зазначеного проєкту та обґрунтовано його значення для зміцнення духовної суверенності України. Показано, що подолання історичної релігійної фрагментації православної спільноти виступає дієвим інструментом мінімізації гібридних загроз та підвищення рівня національної безпеки в гуманітарній сфері.

В и с н о в к и. Аргументовано, що інститут президентства відіграв важливу комунікативну та дипломатичну роль у підтримці процесів конституювання Єдиної православної церкви в Україні, що суттєво посилило духовну незалежність суспільства. Водночас констатовано, що подальший розвиток взаємодії між державою та релігійними організаціями потребує чіткого збереження балансу між принципом світоглядної нейтральності влади та імперативами захисту національних інтересів.