ЄДИНА ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ

Анотація

В с т у п. Висвітлено сучасний стан і окреслено можливі напрями розвитку процесу формування Єдиної помісної православної церкви в Україні. Підкреслено, що актуальність теми зумовлена багатовимірною роллю церкви, яка є не лише релігійною, а й культурною, національною та суспільно-політичною інституцією. В умовах війни вибір конфесійної належності набуває не лише ідентифікаційного та світоглядного, а й ідеологічного і патріотичного значення. Виявлено, що отримання Київською митрополією Томосу про автокефалію стало лише початковим етапом становлення Єдиної помісної православної церкви, а подальший її розвиток потребує налагодження міжконфесійного діалогу та виваженої державної політики.

М е т о д и. Застосовано комплекс методологічних підходів, що забезпечив усебічний аналіз процесу формування Єдиної помісної православної церкви в Україні. Історичний метод дав змогу простежити динаміку міжконфесійних та державно-церковних відносин, а контент-аналіз – оцінити сучасний стан релігійного середовища. Статистичний аналіз соціологічних даних і матеріалів державних органів щодо складу та структури релігійних організацій дозволив охарактеризувати динаміку конфесійних змін останніх років і виявити розбіжності між релігійною самоідентифікацією населення та реальною кількістю парафій, що підкреслює складність і неоднорідність релігійного ландшафту. Герменевтичний підхід забезпечив інтерпретацію законодавчої бази, а метод експертних оцінок допоміг виявити суспільні настрої щодо автокефалії. Поєднання цих методів дало змогу окреслити можливі сценарії подальшого розвитку Єдиної помісної церкви.

Р е з у л ь т а т и. Зафіксовано паритет між громадам УПЦ (МП) та ПЦУ, а також наявність активних парафій УПЦ КП, що свідчить про незавершеність процесу об'єднання. Визначено основні чинники, які гальмують формування Єдиної помісної православної церкви, серед яких недосконалість правового регулювання, відсутність діалогу з боку вищої церковної ієрархії та політизація процесу.

В и с н о в к и. Підкреслено необхідність удосконалення статутної бази релігійних організацій і створення правової інфраструктури, що гарантуватиме свободу вибору громад та можливість переходів між юрисдикціями. Наголошено на ролі священників як ключових учасників міжконфесійного діалогу та важливості просвітницьких програм, спрямованих на популяризацію історичної спадкоємності українського православ'я. Визначено, що такі заходи можуть сприяти формуванню зрілої релігійної свідомості та становленню Єдиної помісної церкви як об'єднавчої сили суспільства й чинника національної безпеки.