ПОСТСУЧАСНІСТЬ ЯК ПРОСТІР ДЕКОНСТРУКЦІЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЗСУВІВ

Анотація

В с т у п. Здійснено філософський аналіз постсучасності як простору деконструкції ідентичності, де під впливом глобалізаційних, технологічних та культурних трансформацій відбувається радикальна зміна способів саморепрезентації людини. Розглянуто постсучасність не лише як етап розвитку культури, а як особливий онтологічний стан, у якому традиційні форми ідентичності – національної, гендерної, релігійної, професійної – піддаються розпаду, замінюючись множинними, гібридними та перформативними моделями. В умовах інформаційного суспільства ідентичність постає як процес безперервного конструювання, що відображає кризу стабільного "я" та формує нові підходи до розуміння людської суб'єктивності.

М е т о д и . Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, який поєднує філософсько- культурологічний, соціально-філософський, герменевтичний та феноменологічний аналіз. Використано принципи деконструкції (Ж. Дерріда), дискурсивного аналізу (М. Фуко), а також компаративний підхід до інтерпретації соціокультурних зсувів, що формують сучасну ідентичність. Залучено ідеї постструктуралізму, теорії симулякрів Ж. Бодріяра, концепції "рідкої сучасності" З. Баумана та етичного перформативізму Дж. Батлер.

Р е з у л ь т а т и . Обґрунтовано, що постсучасність спричинила фрагментацію та множинність ідентичності, яка існує у вигляді мережевих, віртуальних і культурно-гібридних форм. Віртуалізація, гібридизація, симуляція та діджиталізація створюють новий тип суб'єктивності – контингентний, динамічний і відкритий до безперервного самотворення. Показано, що, попри кризовий характер цих процесів, деконструкція ідентичності відкриває простір для нової етики співбуття, діалогу та культурного плюралізму. Особливу увагу приділено українському контексту, у якому війна актуалізувала потребу переосмислення власної ідентичності, цінностей і культурної суб'єктності.

В и с н о в к и. Аргументовано, що постсучасність постає не як доба руйнування, а як лабораторія нових форм людського буття. Деконструкція ідентичності виявляє потенціал свободи, творчості та міжкультурного порозуміння. Людина постпостмодерної епохи не володіє сталою ідентичністю, а постійно її творить, перетворюючи самопізнання на процес взаємодії, інтерпретації й становлення.